2 відповіді до “Олександр Процько”

1. Ти найкраще , що було в моєму житті і зараз з кожним днем , Тебе не вистачає все більше і більше. Я залишилася а цьому світі одна, Дякую Тобі!!!!

   Відповіcти

2. Коли вітер колише прапори Героїв… 💔🇺🇦

   Сьогодні мені прийшла Книга пам’яті, присвячена моєму хрещеному — воїну, захиснику, людині великого серця, який віддав життя за Україну. Для мене він був не просто хрещеним — він був другом, братом, порадником, людиною, поруч із якою завжди відчувався спокій і сила.

   Його позивний — «Дєд».
   Олександр Процько, навіки 49.
   Боєць легендарної роти «Сила Свободи», відомої як 10-та бригада “Рубіж”, 4-й батальйон оперативного призначення НГУ — еліти, яка стала одним із найсмертоносніших щитів для ворога.
   Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

   Дуже важко було підібрати слова для цього посту…
   Бо як знайти правильні, коли біль і гордість стоять поруч? Але люди мусять знати. Ми всі маємо пам’ятати, бо ціна — занадто висока, щоб мовчати.

   Коли я вперше взяв у руки цю книгу — руки здригнулися. Серце стислося, ніби час зупинився. І з пам’яті, одна за одною, почали виринати світлі флешбеки: як у дитинстві ми проводили час разом, як він умів жартувати і захищати, як у юності ми розмовляли про життя, про долю, про все на світі. І згадалася остання зустріч — ще до повномасштабної війни, коли сиділи до ранку, сміялися, говорили про майбутнє… Ніхто тоді не знав, що то буде востаннє.

   Я ніколи не забуду момент, коли почув цю страшну звістку.
   І коли вперше стояв біля його могили — під звуки прапорів полеглих героїв, які колихав вітер. Цигарка тліла в руці, а розум відмовлявся вірити… Лише одна думка пекла зсередини: «Сашка… як так…»

   Його мати — жінка неймовірної глибини й любові. В її очах — біль, який не виміряти словами, і водночас гордість, що народила Героя.
   Його брат — продовження сили і честі.
   Його доньки та онука — те світло, заради якого він жив і воював.

   Книга пам’яті, створена його дружиною Наталією Процько, — це не просто історія одного життя, це набагато більше.

   Як психолог, я часто думаю про смерть і війну. Війна змінює все — але не може знищити сенс. Бо смерть, коли вона в ім’я любові й свободи, стає не кінцем, а вічним корінням, з якого виростає наша надія.

   Я відчуваю, що він завжди буде поруч…
   Ще одна близька людина відійшла в інший світ, але залишиться вірною, присутньою, живою у спогадах, у серці, у вітрі, який колише прапори.

   Дякую тобі, «Дєд», і кожному, хто тримає небо над нами — живому і полеглому.
   Ми пам’ятаємо. Ми вдячні. Ми не здамося.

   🙏 Підтримаємо наших воїнів. Донатьте, говоріть, дякуйте — бо саме вони тримають світ.

   З повагою, з сумом і гордістю —
   Дмитро Фенске, практичний психолог 🕊️💙💛

   P.S. ще один флешбек який майже ніхто не зрозуміє… Я пам’ятаю чуєш? “Дикий селезень ” (це особисте)

   #ГероїНеВмирають #СилаСвободи #ДєдНавіки49 #10БригадаРубіж #Памятаємо #ВічнаСлаваГероям #НГУ #Нескорені #ДякуємоЗахисникам #СлаваУкраїні

   Відповіcти